Як захистити сад від морозу та шкідників: поради для зимового догляду дерев
22.09.2025
головні переваги лазерної різки металу – AgroNews
22.09.2025
Європейський Союз продовжує імпортувати російські сляби, незважаючи на широке невдоволення серед депутатів Європарламенту та європейських сталеливарних компаній. Попри численні пакети санкцій, ЄС зберігає значну залежність від російських напівфабрикатів. Зокрема, у 2024 році значна частина імпорту слябів до Європи надходила саме з Росії, підтримуючи її економіку. Останні місяці європейські політики та промисловці активно вимагають повної заборони на імпорт усієї російської продукції гірничо-металургійного комплексу.
Більше новин та аналітики читайте на Pravdoruv.live.
Санкційний глухий кут в Європі
Експерти неодноразово вказують на суттєві недоліки європейської санкційної політики. Багато з цих проблем виникають через складність процедур ухвалення рішень у Європейському Союзі. Для досягнення консенсусу ЄС часто змушений йти на компроміси, враховуючи інтереси окремих країн та їхніх галузей, які прагнуть захистити власні економічні позиції.
Яскравим прикладом такої ситуації є імпорт російських слябів. Наприкінці 2023 року 12-й пакет санкцій ЄС фактично послабив обмеження на імпорт слябів з Росії, які були запроваджені лише роком раніше, у жовтні 2022 року, в рамках 8-го пакета. Початковий план передбачав припинення імпорту слябів з 1 жовтня 2024 року, але цей термін був відстрочений до кінця вересня 2028 року, що викликало хвилю критики.
Основним бенефіціаром цих послаблень для імпорту російських слябів є компанія NLMK Europe, дочірня структура російського НЛМК. Вона володіє п’ятьма прокатними виробництвами — двома в Бельгії та трьома заводами в Данії, Франції та Італії. Загальна потужність цих підприємств становить 3,1 млн тонн готової металопродукції на рік.
Торгова статистика підтверджує цю тенденцію. Найбільшими споживачами російських слябів у січні-червні поточного року були: Бельгія (688,5 тис. тонн), Італія (435,8 тис. тонн) і Чехія (370,3 тис. тонн). Крім того, Італія у той самий період стала найбільшим імпортером російського чавуну (524,6 тис. тонн), що підкреслює її залежність від російської металургійної продукції.
Влада вищезгаданих країн активно підтримувала позицію NLMK Europe, обґрунтовуючи це необхідністю збереження робочих місць та забезпечення економічної стабільності в регіонах. Сама компанія стверджує, що швидка заміна постачальників з аналогічною ціною та якістю продукції є неможливою.
Однак цей аргумент заперечується. За словами Лорана Плазмана, CMO ArcelorMittal Europe, сляби широко доступні на міжнародних ринках, що робить збереження імпорту російських слябів безпідставним. Більше того, в US Steel Košice спростовують твердження про унікальність російських слябів, заявляючи, що в Європі є значні незадіяні потужності для виробництва цієї продукції. Таким чином, єдиним вагомим аргументом на користь російських слябів залишається їхня низька ціна порівняно з пропозиціями інших постачальників.
Схожа ситуація спостерігається і з імпортом до Євросоюзу російського чавуну, який планується припинити з 2026 року. Річна квота на його поставки в ЄС у розмірі 700 тис. тонн була вичерпана рекордними темпами лише за перший квартал поточного року. Найбільшими імпортерами стали Італія (524,6 тис. тонн), Латвія (87,3 тис. тонн) і Бельгія (31,1 тис. тонн). Цікаво, що європейські споживачі віддавали перевагу російському чавуну, тоді як українські експортери були змушені постачати свою продукцію до США.
Попри всі зусилля провідних компаній і галузевих асоціацій, сталеливарна галузь ЄС не змогла подолати тиск країн-бенефіціарів імпорту слябів з Росії. Асоціація EUROFER неодноразово виступала проти розширення поставок, оскільки споживачі російських слябів у Європі отримують суттєву цінову перевагу перед іншими постачальниками.
«Зокрема, російські сляби переробляються в ЄС і продаються як європейська продукція, але за значно нижчими цінами. Різниця з ціною аналогічної німецької продукції може сягати 50%. «У той час як німецькі компанії обговорюють надлишкові потужності та навіть закриття заводів, Росія збільшила свою частку ринку з 53% до 62% під час війни», – наголошує Гуннар Греблер, генеральний директор Salzgitter AG.
Така непослідовна санкційна політика Євросоюзу безпосередньо сприяє фінансуванню російської економіки, зміцненню її військового потенціалу, спрямованого проти Євросоюзу, а також порушує принципи конкуренції на європейському ринку сталі.
Дискусії щодо посилення санкцій
Загалом, за підсумками першого півріччя 2024 року, Євросоюз імпортував 2,95 млн тонн (+2,7% р./р.) металургійної продукції з Росії на €1,22 млрд (-12,7% р./р.). Ключовими статтями європейського сталевого імпорту з РФ у січні-червні були:
- напівфабрикати (сляби) – 1,84 млн тонн (+7,8% р./р.) на €837,3 млн (-5,6% р./р.);
- чавун – 697 тис. тонн (+35,3% р./р.) на €254,4 млн (+21,9% р./р.);
- залізо прямого відновлення (DRI) – 374,2 тис. тонн (-35,4% р./р.) на €116,5 млн (-41,2% р./р.).
Наразі європейська сталеливарна галузь стикається з кількома величезними проблемами, які ставлять її на межу виживання. До них належать високі ціни на енергоресурси, наплив дешевого імпорту з Азії, різке підвищення американських тарифів для європейської металопродукції та інші фактори. Поставки дешевих напівфабрикатів з РФ лише посилюють дисбаланс у конкуренції та погіршують позиції європейських компаній. Тому в європейській політиці дедалі частіше лунають заклики про необхідність перегляду підходів до імпорту російських слябів.
17 червня 2024 року група з 44 депутатів Європарламенту з різних політичних фракцій надіслала листа голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн та голові Євроради Антоніу Кошті, висловлюючи стурбованість і закликаючи вжити рішучих заходів для повної заборони на імпорт російської металургійної продукції в ЄС.
«Збереження лазівки для імпорту певної квоти металургійної продукції з Росії є кричущою непослідовністю політики, вигідної режиму Путіна і кільком промисловим підприємствам. Це просто насмішка над Планом дій щодо сталі, представленим Єврокомісією цього року», – йшлося в листі.
Аналогічні висловлювання лунають і на рівні європейської металургії. Компанії вказують на аморальність підтримки російського імпорту слябів на тлі війни в Україні та загальної складної ситуації в європейській металургії.
«Просто обурливо, що ЄС продовжує дозволяти масштабний імпорт сталі з Росії, тоді як наша вітчизняна промисловість страждає. Ми скорочуємо робочі місця і водночас фінансуємо військову економіку Росії, купуючи сляби. Я не можу пояснити це жодному зі своїх співробітників», – заявив Денніс Грімм, CEO Thyssenkrupp Steel.
Також представники галузі критикують практику, за якої через пошук компромісів з країнами-членами Євросоюзу загальна санкційна політика проти російських слябів виявляється слабкою і безвольною. Прискорення ухвалення загальноєвропейських рішень, як правило, вимагає появи сильних тригерів, що мають характер шоку. Останнім таким фактом став заліт кількох десятків безпілотників на територію Польщі.
«Поки окремі держави ЄС наполягають на своїх винятках, система залишатиметься недоторканою. Європа обговорює 20 безпілотників, одночасно перераховуючи кошти, які роблять ці дії можливими щодня», – пояснює Гуннар Греблер.
Рішення назріло
Не можна стверджувати, що Євросоюз не приходить до правильних висновків і рішень. Проте це займає багато часу, який йде на усвідомлення проблеми, а потім на консультації та узгодження позицій. У складній ринковій ситуації в ЄС, присутність російської металургійної продукції все складніше виправдовувати. За підсумками минулого року 63% імпорту слябів до ЄС, або 3,15 млн тонн, припало на російську продукцію. Інакше кажучи, Євросоюз значною мірою залежить від імпорту напівфабрикатів з тієї самої країни, яку він вважає загрозою своїй безпеці і проти якої ввів 18 санкційних пакетів.
«Продовжуючи імпортувати російські сляби, ми підштовхуємо європейську сталеливарну промисловість до зупинки виробництва. Чи став імпорт російських слябів важливішим за захист європейської сталеливарної промисловості?» – каже Денис Парейн, комерційний директор напрямку товстолистової сталі ArcelorMittal Europe.
На цьому тлі ухвалення швидкого й однозначного рішення щодо імпорту російських слябів повністю збігається з цілями стратегічної автономії та безпеки ЄС, які відображено в Плані дій щодо сталі та металів Євросоюзу.
За словами Керстін Марії Ріппель, керуючого директора Німецької сталеливарної асоціації (WV Stahl), цю лазівку необхідно нарешті закрити: якщо не санкціями, то ефективними тарифами ЄС на російські сляби. Головне, щоб це рішення не потонуло в нескінченних дискусіях, які так властиві європейській бюрократії. Європейська сталеливарна галузь потребує захисту та послідовної політики щодо імпорту. Підтримка російської економіки через ці поставки суперечить заявленим цінностям та стратегічним інтересам ЄС, що вимагає негайних та рішучих дій.
Перегляди: 15
