Вітчизняний виноград завойовує полиці національних рітейлерів завдяки якості та свіжості

Попри війну, складну економіку та кліматичні виклики, українські виробники столового винограду доводять: місцевий продукт може бути якіснішим і свіжішим за імпортний, пише agronews.ua.

Читай нас також у Viber та Telegram.

Один із тих, хто вибудовує репутацію національного виноградарства, – Дмитро Остапенко, директор та засновник «Грін Технолоджі Лтд».

Фермер із п’ятирічним досвідом у промисловому виробництві винограду столових сортів та персика вважає, що потенціал галузі в Україні недооцінений:

«Безумовно, імпорт впливає на формування ціни – це природний елемент конкуренції в умовах ринку. Така конкуренція спонукає українських виробників підвищувати якість і оптимізувати собівартість, що зрештою вигідно споживачу. Водночас я не погоджуюся з твердженням, що в Україні немає виробників, здатних конкурувати з імпортом. Національне виноградарство має достатній потенціал для розвитку, і ставити на ньому «хрест» передчасно».

За словами Остапенка, «Грін Технолоджі Лтд» постачає свій виноград до найбільших торговельних мереж країни: «Ми вже п’ятий рік вирощуємо та реалізуємо столовий виноград і персик. Завдяки сучасним європейським технологіям ми постійно покращуємо якість. За оцінками рітейлерів, наша продукція якісніша, ніж те, що приїжджає в Україну під назвою «турецький виноград». І при цьому ми маємо перевагу у свіжості – наші фрукти потрапляють на полиці «Сільпо», «Фоззі», «Метро» та «Новус» менш ніж за 24 години після збору».

На думку директорки з розвитку Української плодоовочевої асоціації (УПОА) Катерини Звєрєвої, ринок столового винограду в Україні поступово структурується: формуються стабільні постачальники, удосконалюються технології вирощування та логістика, зростають вимоги з боку рітейлу.

«Подальший розвиток сегменту залежатиме від впровадження сучасних сортів, захисту від аграрних ризиків, дотримання авторських прав та доступу виробників до післязбиральної інфраструктури. Лише за цих умов український виноград зможе зайняти стале місце не лише на національних, а й на зовнішніх ринках», – вважає вона.

Також у розвитку плодоовочевої галузі, враховуючи зміни клімату, ризики посухи та заморозків виробники потребують державного стимулювання та підтримки у впровадженні сучасних захисних технологій.

Засновник «Грін Технолоджі Лтд» Дмитро Остапенко акцентував особливу увагу на безнасіннєвих сортах винограду як головному векторі розвитку світового виноградарства:

«Поміж інших сортів столового винограду, у нас є один безнасіннєвий сорт – аналог “Кишмиш лучистий” (“Променистий”) . Саме за безнасіннєвими сортами я бачу майбутнє. Сучасні американські сорти від Sun World, Bloom Fresh та інших компаній нині витісняють решту. Я мав контакти з цими фірмами, але поки в Україні не забезпечено жорстке дотримання авторського права, вони не надають ліцензії для легального індустріального вирощування».

Як зазначає директорка з розвитку Української плодоовочевої асоціації Катерина Звєрєва, проблема інтелектуальної власності залишається одним із найсерйозніших стримувальних факторів розвитку українського столового виноградарства. «Без легального доступу до нової генетики фермери не можуть інтегруватися в глобальні виробничі ланцюги» – зазначає вона.

«Попри всі розмови про глобальне потепління, ці весна і початок літа були досить холодними – строки дозрівання змістилися на два тижні відносно минулого року. Виноград – теплолюбна культура, і кількість цукру в ягоді безпосередньо залежить від сумарної кількості тепла за сезон», – пояснює Дмитро Остапенко.

Такі зсуви означають не лише пізніші збори, а й підвищені вимоги до технологічної дисципліни – точного зрошення, системи живлення та прогнозування аграрних ризиків.

«Український столовий виноград –  це історія про внутрішню еволюцію ринку. Навіть у час війни наші виробники здатні забезпечити рітейл стабільною, якісною і свіжою продукцією. Вітчизняна плодово-ягыдна галузь, попри втрату частини територій, демонструє адаптивність: фермери швидко перебудовують ланцюги постачання, впроваджують європейські стандарти післязбиральної доробки та холодового ланцюга.

Наступним кроком має стати інтеграція у міжнародну селекційну екосистему – з дотриманням авторських прав і прозорими правилами гри. Це не лише відкриє шлях до нових сортів, а й зробить український виноград впізнаваним брендом у Європі», – підкреслює Катерина Звєрєва, директорка з розвитку Української плодоовочевої асоціації (УПОА).