Väderstad представляє нове покоління висівних секцій для Tempo і Proceed
16.10.2025
Світові ціни на червоне м’ясо зростають через дефіцит постачання та торгівельні обмеження
16.10.2025
У регіоні, де кліматичні умови традиційно вважалися несприятливими для великомасштабного вирощування винограду, Іван Безродний створив унікальний виноградник. Цей проект не лише дивує, але й кардинально змінює уявлення про можливості виноградарства на Київщині. Його ділянка у мальовничій Пущі-Водиці, що на півночі Київської області, є яскравим підтвердженням того, як справжня пристрасть, системність та глибокий науковий підхід можуть піднести справу на абсолютно новий рівень. Тут, серед пагорбів та розлогих соснових лісів, успішно визрівають грона, вага яких сягає до 3 кілограмів, а лозу закладають не тільки для високого врожаю, а й для естетичної насолоди. Це справжній приклад того, як інноваційне виноградарство стає реальністю.
Наразі на винограднику Івана Безродного зростає вражаюча колекція з 150 сортів винограду. За словами самого Івана Дмитровича, ця колекція, що формувалася протягом двадцяти років, була ретельно перевезена ним з південних регіонів на північ. Це був сміливий експеримент, сповнений ризику, але вже на другий рік після посадки виноградник дав повноцінний урожай, демонструючи успішну адаптацію сортів винограду до нових умов.
«Мрію про власний виноградник я виношував понад два десятиліття. З того самого моменту, як побачив, як це було в мого діда. У нього грона сягали 7 кілограмів. Таких я більше ніде не бачив. Це був мій еталон», – пригадує Іван Дмитрович.
Ще до виходу на пенсію він почав експериментувати з посадковим матеріалом, переважно купуючи його на ринках. Але цей досвід виявився першим серйозним розчаруванням.
«Я зрозумів, що на базарі у невідомих продавців брати нічого не треба. Бо то кіт в мішку. Тоді почав шукати людей, яким можна довіряти, і знайшов їх у професійному середовищі».
Переломним моментом стало знайомство з Петром Олександровичем Мазуром, досвідченим виноградарем і садівником, який у 1998 році очолював лабораторію садівництва та виноградарства в Українському державному еколого-натуралістичному центрі.
Спілкування з професіоналами та активний обмін досвідом зміцнили в Івана Дмитровича переконання: вирощування винограду – це не просто хобі, а серйозна наукова діяльність, що вимагає глибоких знань та системного підходу. У якийсь момент він усвідомив, що для створення повноцінного виноградника йому потрібна не просто ділянка, а територія, з якою можна працювати довго й глибоко, втілюючи концепцію інноваційного виноградарства.
У виноградарстві його захопив саме науковий пошук. Пошук відповідей на питання, чому той чи інший сорт не дає бажаного результату в певних умовах, а інший – несподівано перевершує всі очікування на північних теренах, дозволяючи розширити межі для сорти винограду для півночі.
«Виноградарство – це невиліковна хвороба, – зізнається він. – Якщо вже заразився, назад шляху немає. Цю справу треба любити більше, ніж себе самого. Бо без витримки, фізичної витривалості й глибоких знань нічого не вийде».
Сьогодні виноградник Івана Безродного у Пущі-Водиці функціонує як своєрідна енциклопедія сортів. Тут не просто вирощують виноград – тут проводять повномасштабні сортовипробування, ретельно оцінюючи, як поводяться різні гібриди в умовах північної зони України. Це критично важливо для розвитку агроінновацій у регіоні.
«Селекцією я ніколи не займався, для цього потрібні інші знання, інші ресурси. Це окрема професія, яка вимагає не лише терпіння, а й значних площ, – пояснює Іван Дмитрович. – Я свідомо обрав інший напрям – сортовипробування».
Протягом останніх 20 років на його ділянках було випробувано понад 500 сортів та гібридних форм винограду. Значна частина з них залишилася в колекції, адже вони успішно адаптувались до умов Пущі-Водиці й показали стабільну продуктивність, розширюючи перелік сорти винограду для півночі. Інші – були виключені з практики. Але, як підкреслює виноградар, мова не про «невдалі сорти», а про особливості локального мікроклімату та ґрунтів.
«Я не називатиму ті форми, з якими попрощався – це питання етики. Те, що не спрацювало в мене, може дати чудовий результат в інших умовах, у руках іншого виноградаря. У цьому й суть випробувань. Не виносити однозначних вердиктів, а вивчати, спостерігати й порівнювати».
За словами Івана Безродного, ситуацію ускладнює й те, що багато гібридів потрапляють до виноградарів у «сирому» стані. Народні селекціонери, за браком інфраструктури й часу, поширюють матеріал, який не пройшов повного польового тестування. Бажання отримати дохід якнайшвидше витісняє системну наукову перевірку, що є викликом для розвитку виноградарства на Київщині.
Критерії відбору прості: врожайність, стійкість до хвороб і несприятливих умов. Якщо кущ не плодоносить, сорт виключається. Усе інше, як-то форма, розмір грона, аромат чи смак, оцінюється вже після підтвердження базових характеристик.
Стійкість оцінюється за п’ятибальною шкалою. Оптимальний показник – 2,5–3 бали. Цього рівня достатньо, щоб сорт вважався придатним для вирощування в умовах зони ризикованого землеробства. Усе інше, включно з обробками, підживленням, режимами поливу, вже в руках самого господаря, що дозволяє оптимізувати вирощування винограду.
Ще один практичний аспект для успішного виноградарства на Київщині – це збереження лози в зимовий період. Існує два типи сортів: неукривні (здебільшого технічні) та укривні (переважно столового призначення). Для неукривних сортів, як-от Карат, достатньо провести обрізку й формування, адже ці рослини демонструють високу зимостійкість і стабільну врожайність без додаткових заходів. Столові сорти, навпаки, потребують укриття. За словами виноградаря, це питання рентабельності:
«Один-єдиний зимовий мінус може обнулити весь попередній рік. Тож краще укрити і спати спокійно».
На практиці на ділянці в Пущі-Водиці чудово зарекомендували себе як старі, перевірені форми (Монарх, Подарунок Несвєтая, Пам’яті вчителя, Страшенський, Аркадія, Лора, Фурор), так і перспективні нові гібридні форми, що розширюють можливості для сорти винограду для півночі: Рембо, Красава, Алвіка, Дніпровський сувенір, Багратіон, Біла акація, Дамаська красуня, Загадка Калугіна, Шериф, Емір, Кумир, Сюзанна, Дубовський рожевий.
Особливе місце у випробуваннях посідають кишмишні сорти: Аватар Хеловін, Ламборджині, Аліса в країні чудес, Юпітер. Також є гібридні форми українських селекціонерів: Взлет, Рамзес, Алінка, Біла леді, Автограф. Всі вони є важливими для майбутнього адаптація сортів винограду.
Ці сорти мають високий споживчий потенціал і добре зарекомендували себе в умовах середньої смуги України. Один з найкращих – сорт Фурор, що є гордістю виноградник Івана Безродного.
«Це сорт із видатною врожайністю, великою ягодою, чудовим балансом кислоти й цукру. Його складно з чимось сплутати. Смак – фірмовий», – зазначає виноградар.
Попри потенціал формувати грона до 3 кг, Іван Дмитрович свідомо орієнтується на середній розмір грона – від 600 г до 1,2 кг. Такий формат краще підходить для ринку: простіше транспортувати, швидше реалізується, зручний у споживанні. Це приклад практичного підходу до вирощування винограду.
«Надвеликі грона – це радше маркетинг. А я працюю на результат», – додає він.
Утворилася й персональна десятка фаворитів Івана Безродного. Найкращі показники на сьогодні демонструють такі сорти: Фурор, Багратіон, Біла леді, Взльот, Алінка, Кумир, Басанті, Парфум, Сон Анжеліки, Дніпровський сувенір. Сорт Автограф поки що проходить випробування, але виноградар не виключає, що найближчим часом він увійде до першої п’ятірки, підтверджуючи успіхи в сортовипробування.
Для виноробства Іван Дмитрович обрав технічний сорт Карат. З нього виготовляє червоне сухе вино без додавання цукру чи води, на диких дріжджах, без стабілізаторів і фільтрації. Напій має бути спожитим протягом року, що є прикладом виробництва органічне вино.
«Я люблю натуральне вино, так, як написано в Біблії. У ньому є смак, колір, характер. Роблю для себе й друзів, не для продажу. І всі задоволені», – усміхається виноградар.
Цікаве спостереження: виноград, вирощений на піщаних ґрунтах Київщини, має більш виражену солодкість із легкою кислинкою. Завдяки цьому смак стає збалансованим і освіжаючим. Після споживання не виникає потреби запивати водою, що робить його ідеальним для органічне вино.
«Це інша природа – не така, як на півдні України, де іноді цукристість переходить у приторність. Тут інша гармонія», – пояснює він, підкреслюючи унікальність виноградарства на Київщині.
