На Вінниччині родина переселенців розвиває птахоферму й підтримує військових власною продукцією

Поки чоловік боронить Україну на фронті, Наталія Штангєєва разом із батьками та трьома дітьми розвиває власну справу у селі Сапіжанка на Вінниччині. Родина з Сіверськодонецька переїхала сюди на початку повномасштабного вторгнення рф. Починали з кількох курей для домашніх потреб, згодом облаштували повноцінну ферму. Частину продукції родина передає військовим, пише agronews.ua.

Читай нас також у Viber та Telegram.

«У нас з 14 року гучно було. Але вони малі ще були, то я пояснювала, що це грім. А потім вже ми поїхали — рятували дітей. І мої батьки казали: «Рятуйте дітей!”. Ми ще потім тут зверталися до психологів, бо поведінка дітей змінилась. Їм було важко, треба було спілкування, а тут не було з ким спілкуватися. Вони спеціально поїхали навчатись у Тульчин, щоб було з ким спілкуватися, входити в соціум», — розповіла Наталія.

На Вінниччину Штангєєві їхали з двома дітьми, нині у них їх троє. Найменшій Вікторії 6 місяців. На пологи чоловіка відпустили, то ж доньку бачив. Нині спілкуються по відеозвʼязку.

У Вінницькій області, за словами жінки, опинилися випадково: спершу планували їхати до Польщі, але в останній момент передумали. Перші кілька місяців родина жила у місцевому дитсадку. Згодом їм підшукали будинок, який багато років стояв пусткою. Поки чоловіка не мобілізували, він допомагав розвивати господарство.

А після того, як долучився до війська, усю роботу взяв на себе батько Наталії — Сергій, який також переїхав із Сіверськодонецька.

«Якщо люди повернуться і вирішать продати оце, що ми вкладаємо сюди, то це буде наша плата за те, що ми тут живемо. А живемо ми вже три роки. Отак потихеньку, куди не глянь — те зробили, те зробили. Я живу сьогоднішнім днем. Мені 60 з хвостиком, і коли закінчиться цей хвостик — я не знаю. І от будемо жити сьогоднішнім днем», — сказав Сергій Даниленко.

Наталія розповіла: як тільки з’явився дах над головою, почали думати про роботу. Вирішили спробувати розвивати невеличке птахівництво: спершу для себе, а вже потім і як окрему справу, яка буде корисною і родині, і військовим.

Частину продукції передають захисникам.

«Живучи тут у селі, ми розуміємо, що треба яєць, що хочеться мʼяска. І так і почалося: спочатку 10 курочок на яйця, потім згодом перейшли до мʼяса. І тепер у нас курочки й на мʼясо, і курочки спеціальні на яйця. Для нас це була радість, що в нас курочки несуться, є домашні яйця. А потім докупили вже інших. Вже дійшли до того, щоб інкубувати. Зараз ми замовляємо яйця з Угорщини. В нас є брудери — спеціальні клітки, де вони ростуть до свого часу», — розповіла Наталія Штангєєва.

Родина самотужки облаштовувала приміщення, встановлювала обладнання та вчилася доглядати за птицею.

«Ми всі жили у місті. Приїхали, то не знали, що, де, як. Мама згадала, як бабуся її там патрала курей», — сказала жінка.

Вкотре Наталія Штангєєва збирала посилку на фронт для чоловіка, який нині боронить Україну на Донецькому напрямку, та його побратимів: домашню копчену птицю.

«Ми наробили копченостей, запакували й будемо відправляти роті мого чоловіка кожного місяця точно, а може, раз на два тижні. Вихідними коптимо і відправляємо. А оскільки хлопці просять, то зробили і відправили», — розповіла Наталія Штангєєва.

Попри війну й вимушений переїзд, родина Штангєєвих почала нове життя і знайшла спосіб підтримувати тих, хто щодня боронить нашу цілісність.