На Черкащині колишня медпрацівниця створила крафтову сироварню та змінила життя

Колишня медпрацівниця, нині власниця козиної ферми — Анна Крилова разом із чоловіком виготовляє крафтові сири. Понад десять років вони «шукали себе» у Києві, проте знайшли у селі Грушківка — в Холодному Яру на Черкащині. Туди за збігом обставин переїхали у перший день повномасштабної війни, пише agronews.ua.

Читай нас також у Viber та Telegram.

З собою привезли кілька валіз, три кози і мрію — робити сир. Аби почати займатися сироварінням, вивчали спеціальну літературу й опановували технології, розповіла пані Анна.

Кіз, яких вирощує у своєму господарстві, господиня називає «дівчатками». Серед них, розповіла, є й «інстаграмна коза».

«Єдине, чим ми їх балуємо, це сухариками. Це з такої, не їхньої їжі. А решта все на випасі, вони самі собі шукають».

Пасти кіз допомагає собака: «Навіть якщо проспала, вона нас по слідах знайде. Собачка з нами з Києва приїхала. Тут їй взагалі, мабуть, найбільше серед нас подобається».

Тварини мають улюблене місце для випасання: «У них є улюблене місце. Тут раніше був ліс, його вирубали і зараз багато маленьких кущиків».

Перед тим як переїхати до села, вона з чоловіком мешкала у Києві, розповіла пані Анна:

«До цього ми жили в Києві, працювали. Я взагалі маю медичну освіту, яка ніяк не стосується сиру і цієї справи, якою я нині займаюся. Я десять років працювала в оптиках, за графіком, із десяти до десяти. Багато часу витрачала на те, щоб добратися до роботи. Тому це нормально так мене вимотало. І вирішили, точніше я вирішила, а чоловік уже за мною потягнувся, займатися цією справою».

Для цього повернулася додому — в Кам’янку.

«Спробувала з однієї кози, почала вивчати технологію, потім уже купувала техкарти, відпрацьовувала. Поступово з’явилися вже три кози і ми вирішили, що потрібно кудись переїжджати. Вибрали саме цю локацію через те, що поруч ліс, класна природа, класне пасовище, можна утримувати тварин. З весни, влітку тут пташечки співають. Така тиша, що можна реально розслабитися, відчути себе легко, спокійно. Ти возз’єднуєшся з природою».

Чоловік Анни Микола Петренко розповів: саме в селі навчився бачити природу:

«В якийсь момент ти просто починаєш чути себе, бачити природу. Я почав бачити зірки. У Києві я цього не бачив. Тут найкраще небо. Коли обирали локацію ми дивилися, де можна зробити цей вольєр, де не можна. Там, де зараз знаходиться вольєр, взагалі були хащі. Ми це все розрізали, вирубували, чистили».

Коли тільки переїхали в село, їх ніхто не розумів, розповіла пані Анна:

«Взагалі не розуміли для чого це я роблю, для чого це потрібно. Друзі з Києва також не розуміли — як це так, поїхати в село? Та це пенсія! Мама не розуміла, брат не розумів. Усі якось так говорили, мовляв, це село, все, ти там пропадеш. Але я вірила, знала, що в мене все вийде. І таки, я думаю, завдяки нашій наполегливості потім і рідні почали кайфувати від цього, почали вже вірити більше».

Коли переїхали, почали все переоблаштовувати:

«Будинок, який ми орендували, старенький. З літньої кухні облаштували сироварню, я там готую сир. Із семи кіз невеличка кількість молока — 16 літрів на добу, але варити потрібно щодня. Сир готуємо на плиті, яку топимо дровами».

Переїхали в перший день повномасштабної війни, додала господиня:

«Але це в нас було планово. Козочки мали народжувати в цей час і нам треба було переїжджати, щоб у них не було стресу. Переїхали — і почалася війна. Газу тут немає, його треба купувати на заправці, заправляти балон. Але ми всі пам’ятаємо, що було на заправці. Електрика теж — то є, то немає. Так я ще й навчилася готувати сир на дровах, на вогні, і донині використовую цей метод. Бо звикла. Навчилася топити плиту, тримати температуру».

Розповіла, як відбувається сам процес сироваріння:

«Нагріваю молочко, уже є потрібна температура. А далі буде магія, молоко перетвориться на сир. Він збирається у такі зернятка, ще п’ять хвилин вимішуємо — і сир уже буде готовим. Потім він осідає. Це буде в нас адигейський сир. Набираю його у форму, для того, щоб були гарні головки. Сирні зерна дуже гарячі, температура 90 градусів, і нам потрібно прямо гарячим швиденько перевернути, для того, щоб була гарна рівненька головка. Якщо не мішати весь процес молочко, воно може підгоріти. Цей сир ми тримаємо до охолодження, а потім я його солю, складаю в контейнер і несу в прохолодне місце. Я думаю, що це справедливо можна назвати прямо крафтовим сиром».

Спочатку, розповіла Анна Крилова, готувала за рецептами з інтернету:

«Це все було дуже так примітивно. Бувало таке, що то здувався той сир, то ще щось не те, тому я закинула ці всі інтернетні штуки і вирішила все-таки піти на навчання — техкарти, відеоуроки. Все просто — бери сировину і відпрацьовуй. І коли вийшли класні результати, я зрозуміла, що роблю все правильно».

З часом з’явилися постійні клієнти:

«Спочатку коли починали, то нам казали що війна, куди. Люди не їздять, на базарчик виходили. Місто невеличке, люди так дивилися: типу, це ж козине, але потім навіть з’явилися постійні клієнти, які чекали, коли ми приїдемо на ринок. Люди оцінили якість продукту. Наразі до нас зараз самі люди приїжджають, по гугл картах нас находять».

Подобаються відвідувачам і кози, додав Микола Петренко:

«Кізочки дають якийсь свій настрій, вайб, вони всіх розслабляють. Люди, особливо малі діти, потім взагалі з криками їдуть звідси. Вони хочуть собі козу, хочуть цю козу забрати. Вони їм махають, обіймаються з ними. Є речі, які не можна передати словами.Воно відчувається дуже сильно. І ти від цього кайфуєш».

Пані Анна розповіла, які сири мають в асортименті:

«Перший сир, який ми пробуємо на дегустації, — адигейський. Він ніжний, вершковий. Наступна — бринза, в ній добавки дуже цікаві, томати і левурда. Потім напівтвердий сир капріно, і класичний козиний сир – шевр. З добавками, з італійськими травами дуже добре смакує з гріночкою і фруктами. Я готую зараз в основному свіжі сири — адигейський, бринза класична, бринза з добавками, фета, крем-сир або козиний, він називається шевр, і напівтвердий капріно – у перекладі з італійського «коза». Твердий сир по сезону готую в кропиві, тобто в листочках кропиви він витримується. Також у вині витримуємо сир».

Те, що їдять тварини, впливає на те, яким буде майбутній сир, пояснив пан Микола:

«Я виріс на козиному молоці і для мене козине молоко — це добре, це смачно. Але Анечка мені розширила саму лінійку сировини з молока, яку можна спробувати. Кізочки наїдаються, молоко має аромати різних трав, і це також впливає на подальшу продукцію. Там стільки нюансів. Я це все побачив, скуштував, і це класно».

Розширили господарство, коли побачили, що робити сир у неї виходить, зазначила пані Анна:

«Ми сюди з трьома козами приїхали. І я дійсно дійшла до того результату, коли сир він має вершковий смак, а не тваринний. Мені це сподобалося і ми трошки розширилися. Наразі у нас семеро дійних кіз і троє козенят, які наступного року вже будуть дійними кізочками».

Надихають результати, які бачать від своєї роботи, додав Микола Петренко:

«Спочатку це шок, нерви, а потім — «вау», коли оглядаєшся назад. Розумієш, що така робота пророблена і що є куди рости. Хочеться розвиватися, хочеться просто робити свій внесок у таку невеличку історію».

У планах є і подальше розширення справи, зазначила пані Анна:

«Звичайно, хочеться, щоб це була більша сироварня, облаштувати спеціальну сироварню. Так, каструля — це добре, але хочеться уже таку більшу, на сто літрів сироварню. Хочеться і трішки збільшити поголів’я кіз, щоб було більше сировини. Ми ідемо до цієї мети і думаю, що у нас все вийде».